Улюблені рядки (Ліна Костенко)

Природа  мудра.  Все  створила  мовчки.
Росинку  поту  втерла  на  брові.
На  буреломах  сходять  мухоморчики  -
театр  ляльковий  просто  на  траві.
Один  великий,  в  брилику  озерце.
Оранжеві,  червоні  ковпачки.
Здається,  вийде  гномик  в  камізельці,
застебнутий  на  срібні  гаплички.
І  вклониться.  Задзвонить  бубонцями.
Драбиночку  приставить  до  гриба.
І  краснолюдки  підуть  з  куманцями
повз  гриб,  що  зветься  Жаб'яча  Губа.
Ідуть,  ідуть,  ідуть  та  спотикаються.
А  на  грибку,  під  криласом  пташок,
з  великим  пензлем,  у  зелених  капцях
фарбує  гном  оранжевий  дашок.
Йому  злізати  високо  і  круто.
Він  пензель  той  тримає  обома.
Як  гарно  все!  І  все  така  отрута.
І  сіє  дощ...  І  гномиків  нема...
*** *** ***

Будь  щедрою,  хай  плаче  твоє  листя,
роздай  плоди  і  знову  зацвітай.
Хай  попліткує  наволоч  тілиста.
Що  є  душа?  -  у  неї  не  питай.

Як  є,  то  є.  Нема  -  то  нікотрої.
Віки  надбали  мудрості,  не  я.
Кассандра  плаче  на  руїнах  Трої.
В  руїнах  Трої  гріється  змія.

*** *** ***

Не  треба  думати  мізерно.

Безсмертя  є  ще  де-не-де.

Хтось  перевіряний,  як  зерно,
у  ґрунт  поезії  впаде.

Митцю  не  треба  нагород,
його  судьба  нагородила.

Коли  в  людини  є  народ,
тоді  вона  уже  людина.
*** *** ***

Ті,  що  народжуються  раз  на  століття,
умерти  можуть  кожен  день.

Кулі  примхливі,  як  дівчата,  -
вибирають  найкращих.

Підлість  послідовна,  як  геометрія,  -
вибирає  найчесніших.

В'язниі  гостинні,  як  могили,  -
вибирають  неприборканих.

Криваві  жоржини  ростуть  над  шляхом  у  вічність.

Тріпочуть  під  вітром  короткі  обривки  життя.
І  тільки  подвиг  людського  духу
доточить  їх  до  безсмертя.
*** *** ***