Ласкаво просимо на сайт учителя хімії та біології

ЗОШ №19 м. Житомира Ващук Олени Василівни

Закінчила Уманський державний педагогічний університет ім. П. Г. Тичини за спеціальністю «біологія і хімія» кваліфікація «спеціаліста вчителя біології і хімії» 30 червня 1997 року
Житомирський державний університет імені Івана Франка за спеціальністю «Педагогіка і методика середньої освіти. Хімія» кваліфікація «магістра педагогічної освіти. Викладача хімії» 30 червня 2008 року
Аспірантка кафедри педагогіки ЖДУ імені Івана Франка

Спеціальність: 13.00.04 – теорія і методика професійної освіти

Тема дисертаційного дослідження: Формування готовності вчителів природничих дисциплін до розвитку академічної обдарованості старшокласників на засадах інтегративного підходу

Затверджена рішенням бюро Міжвідомчої ради з координації наукових досліджень з педагогічних і психологічних наук в Україні

« 27» вересня 2011 р, протокол № 7

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор О.Є. Антонова

Педагог – це скульптор, що створює людину майбутнього.

В. О. Сухомлинський

ФОРМУВАННЯ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ НА УРОКАХ ХІМІЇ

Школа ХХІ століття – школа компетентної людини, школа переходу від знаннєвої до компетентнісної освіти. В Концепції загальної середньої освіти зазначено: «Освіта ХХІ століття – це освіта для людини. ЇЇ стрижень – розвиваюча, культуротворча домінанта, виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти та саморозвитку, вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання та вміння для творчого розв’язання проблем…» Тому в освіті відбувається переорієнтація її на виховання людини, яка не тільки володітиме певним багажем знань, умінь, навичок та способів діяльності, а й умітиме виконувати свої обов’язки відповідно до сучасних теоретичних надбань, світових вимог і стандартів [1, 2, 3].В зв’язку з цим найактуальнішою є проблема переходу навчально-виховного процес у від предметно-знаннєвого підходу до компетентнісно-орієнтованого, переорієнтацію з процесу на результат освіти в діяльнісному вимірі; розгляд цього результату з погляду потреби в суспільстві, забезпеченості спроможності випускника школи відповідати новим запитам ринку праці, пошуку свого «Я» у професії, мати відповідний потенціал для практичного розв’язання життєвих проблем [4, 5].

Поняттям «компетентність» українська освіта оперує в значенні, запропонованому європейськими країнами. Експерти започаткованої 1997 р у рамках Федерального статистичного департаменту Швейцарії та Національного центру освітньої статистики США і Канади програми «DеSеСо» («Визначення та відбір компетентностей: теоретичні й концептуальні засади») визначають поняття компетентності (соmpetency) як здатність успішно задовольняти індивідуальні й соціальні потреби, діяти й виконувати поставлені завдання [6]. Компетентність ґрунтується на знаннях і вміннях, але ними не вичерпується, обов’язково охоплюючи особистісне ставлення до них людини, а також її досвід, який дає змогу ці знання «вплести» в те, що вона вже знала, та її спроможність збагнути життєву ситуацію, у якій вона зможе їх застосувати. Таким чином, кожна компетентність побудована на поєднанні пізнавальних ставлень і практичних навичок, знань і вмінь, цінностей, емоцій, поведінкових компонентів, тобто усього того, що можна мобілізувати для активної дії.

Компетентнісний підхід тісно пов’язаний із такими підходами до навчання, як

особистісно орієнтований (оскільки потребує трансформації змісту освіти, перетворення його з моделі для «всіх» на суб’єктивні надбання одного учня, що їх можна виміряти);
діяльнісний (тому що може бути реалізований тільки в діяльності, тобто в процесі виконання конкретним учнем певного комплексу дій).

Над визначенням поняття «компетентність» працюють науковці, це тема є нерозкритою і потребує вивчення. Загально педагогічні засади компетентнісного підходу розглядають українські вчені Н.Бібік, С.Бондар, І.Єрмаков, О. Помету, І.Родигіна, О. Савченко, Т. Яценюк. Питання компетентнісної парадигми в освіті та компетентнісно-орієнтованого підходу до процесу навчання висвітлені в роботах Равена Д., Рижакова М. В., Тараненко І., Шишова С., Чумакова О. В., Андреева А. Л.

С.Шишов [7] визначає це поняття так: компетенція – це загальна здатність і готовність особистості до діяльності, що базується на знаннях і досвіді, цінностях, здібностях, що набуті завдяки навчанню, орієнтованому на самостійну участь особистості в навчально-пізнавальному процесі і спрямованому на її успішне залучення до трудової діяльності. Існує багато різних думок щодо питання класифікації і виділення найважливіших компетенцій.

Ключові компетентності, які Рада Європи визначила як основні для ХХІ століття [8]: соціальні – пов’язані з готовністю брати на себе відповідальність, бути активними у прийнятті рішень , у суспільному житті; полікультурні – стосуються розуміння несхожості людей, взаємоповаги до їхніх мови, релігії, культури; комунікативні – передбачають опанування важливим у роботі й громадському житті усним і письмовим спілкуванням; інформаційні – передбачають оволодіння інформаційними технологіями, вміннями здобувати, критично осмислювати і використовувати різну інформацію; саморозвитку та самоосвіти – пов’язані з потребою й готовністю постійно навчатися; творчі – прагнення й здатність до раціональної продуктивної та творчої діяльності.

В контексті компетентнісно-орієнтованої освіти природничі знання перестають бути самоціллю процесу навчання, але стають засобом набуття учнями компетентностей, розвитку особистості. Це і обумовило вибір теми мого дослідження: «Формування компетентної особистості в процесі вивчення природничих дисциплін».

Метою роботи є вивчення механізмів формування ключових компетентностей, що сприятимуть розвитку творчої, креативної особистості.

На мою думку механізмом формування компетентної особистості на уроках природничого циклу є комплекс послідовних етапів, які слід намагатися реалізувати на кожному занятті, а саме[9]:

1)цілепокладання; створення «ситуації успіху»;

2) визначення очікуваних результатів;

3) мотивація діяльності;

4)сприяння здобуттю знань учнями;

5) формування умінь та навичок;

6)використання сформованих умінь та навичок у стандартних ситуаціях;

7)творче використання знань, умінь, навичок у життєвих ситуаціях;

8)узагальнення та систематизація знань;

9) аналіз результатів роботи, підведення підсумків, рефлексія та самооцінка;

10) контроль та корекція сформованості компетентностей;

11) спонукання особистості до подальшого саморозвитку та самоосвіти.